Ужгородка

Новини Закарпаття

Може бути війна? Чому в Нагірному Карабасі знову стріляють

Давній тліючий конфлікт через Нагірний Карабах між Азербайджаном та Вірменією увійшов в гарячу фазу. 27 вересня обидві сторони звинуватили одна одну в активізації військових дій. Азербайджан вводить режим воєнного стану і часткову мобілізацію. Вірменія – військовий стан і загальну мобілізацію. Чому і що може бути далі?

Зміст

  • 1Витоки конфлікту
  • 2Переговори і статус Карабаху
  • 3Характеристика конфлікту і схожість з Україною

Витоки конфлікту

Часом відлік протистояння ведуть з 1988 р., коли в Нагірному Карабасі пройшла хвиля протестів вірменського населення з вимогою про приєднання до Вірменської РСР. У тому ж році відповідне рішення ухвалила Верховна Рада Вірменської РСР.

Однак витоки конфлікту глибші. Позиція Вірменії – Арцах (Нагірний Карабах) з доби середньовіччя входив до її складу. Позиція Азербайджану – це його історична область.

За підсумками Гюлістанського мирного договору між Росією і Персією (Іраном) у 1813 р., в частині врегулювання спірних питань щодо територій, Карабах увійшов до складу Російської імперії. Але її розвал спровокував Вірмено-азербайджанські війни у 1918-1920 рр. Радянська влада прийняла рішення на користь включення Нагорного Карабаху до складу Азербайджанської РСР в статусі автономної області. Виходячи з даних перепису населення за 1923 р., на той момент населення Нагірного Карабаху на 94% складали вірмени.

Протистояння у 1988 р. стали результатом не вирішеного до кінця питання і вікно можливостей для його вирішення у Вірменії побачили в зв’язку з політикою гласності та перебудови. У грудні 1991 р. на території Нагірного Карабаху пройшов не узгоджений з Азербайджанською РСР референдум щодо проголошення незалежності. Явку оцінили на рівні 82%. 99% тих, хто проголосував, висловилися на підтримку незалежності. На той момент (за даними перепису на 1989 г.) 21,5% населення становили азербайджанці і 77% – вірмени. Азербайджанці референдум бойкотували. Результати референдуму на рівні країн-учасниць ООН визнані не були. Напередодні розвалу СРСР, Азербайджанська РСР скасувала статус автономії для Нагірного Карабаху.

Переговори і статус Карабаху

До 1994 року між Азербайджаном і Вірменією йшли військові дії. Вони коштували двом сторонам конфлікту 50 тис. життів. З 1992 р. в Мінську тривають переговори про його врегулювання під патронатом ОБСЄ та при співголовуванні США, Франції та Росії.

З 12 травня 1994 р. почала діяти тристороння угода про припинення вогню, підписана Азербайджаном, Вірменією та невизнаної Нагірно-Карабахською Республікою.

Резолюціями Ради безпеки ООН витіснення азербайджанського населення з території Нагірного Карабаху було витлумачено як окупація території Азербайджану.

З 1999 р. Мінська група регулярно зустрічалась для обговорення мирного врегулювання. Незважаючи на сутички, до 2016 р. серйозної ескалації в цьому регіоні не було.

Однак у квітні 2016 року відбулася “чотириденна війна”. Напередодні Вірменія і Азербайджан виступили із взаємними звинуваченнями в обстрілах. Обстріли з двох сторін тривали три з половиною дня. 5 квітня в Москві керівники генштабів Вірменії і Азербайджану домовилися про припинення вогню. Однак кілька опорних пунктів Азербайджан в ході “чотириденної війни” зміг залишити за собою.

У липні 2020 р. Вірменія звинуватила Азербайджан в тому, що кілька солдатів її армії намагалися перетнути кордон. Азербайджан звинуватив Вірменію у здійсненні артобстрілу. В українському МЗС виступили із заявою про дотримання резолюції Радбезу ООН, а також про врегулювання ситуації з дотриманням цілісності Азербайджану в її міжнародно визнаних кордонах. Після цього в Єревані під українським посольством пройшла акція. Його облили борщем, а учасники виступали з гаслами “їжте і замовкніть”.

Характеристика конфлікту і схожість з Україною

Чому саме зараз відбулася ескалація, чи є ймовірність тривалого конфлікту і в чому подібність ситуації з Нагорним Карабахом та подіями в Україні, Nash.Live поговорив з військовим експертом Олегом Ждановим.

– Яка характеристика доречна для того, що наразі відбувається у Нагірному Карабасі?

– Це спроба звільнити окуповані території силовим шляхом. Вона назрівала давно і Азербайджан до неї готувався. Першу частину успіху досягнуто – фактор раптовості працює.

Чому зараз? Зараз вигідна зовнішньополітична ситуація. США зайняті внутрішніми проблемами, в Європі вони свої, Росія за значимістю на міжнародній арені впала нижче плінтуса: Путін встиг пересваритися з усіма – зі Штатами, з Європою -і його позиція дуже слабка. Плюс гарантії з боку Туреччини. До речі, вона поступила приблизно так, як і РФ. Після спільних навчань у Нахічевані теж забули прибрати війська. Зараз там стоїть турецьке угруповання. Я не сумніваюся, що, якщо буде критична ситуація на фронті, вони можуть вторгнутися у Вірменію з Нахічевані. А там один кидок до Єревана. Зараз в цю ж коаліцію підписався і Пакистан.

Азербайджан скористався ситуацією. Все почалося з банальної провокації. Як у нас на фронті – періодично обстріли бувають. Вірменська сторона зі стрілецької зброї і великокаліберних кулеметів обстріляла азербайджанську сторону в шостій ранку. Але вони не очікували, що о сьомій ранку Азербайджан прийме рішення про масштабну контрнаступальну операцію з трьох напрямків: в лоб і вздовж кордону з півдня і з півночі.

– Чи може б офіційне оголошення війни? На рівні офіційного Єревану розглядається ймовірність визнання Нагірного Карабаху. Це може бути тригером?

– Це тригер капітуляції. Це сильно послабить вірменську позицію на міжнародній арені. Це говорить про те, що у Нікола Пашиняна (Прем’єр-міністра Вірменії, – ред.) паніка. Мабуть, до такого і Вірменія, і Росія були не готові. До речі, за вчорашній день прибуло з Ростова в Гюмрі три борти. Вони йшли крадькома до Астрахані, уздовж туркменського узбережжя Каспію, потім заходили в Іран і через його повітряний простір до Вірменії. За даними азербайджанської розвідки, перший був зі зброєю, а два інших з “ихтамнетами” -з відпускниками, трактористами. Можливо, що Росія зараз перекидає до Вірменії сили спеціальних операцій і десантні війська, щоб якось вирівняти ситуацію.

– У 2016 році війна обмежилася чотирма днями. Зараз є ознаки того, що протистояння буде тривалим?

– Звісно. Я думаю, що у 2016 році була проба пера – наскільки азербайджанська армія готова.

Рівно рік тому Пашинян влаштував в Москві скандал з приводу якості озброєння. Азербайджан купує озброєння по всьому світу і за нафтодолари. Вони обирають товар і можуть висувати претензії. Вірменія отримує зброю по кредитах Росії.

Азербайджан вже контролює всі дороги Нагірного Карабаху, які пов’язують його з Вірменією. Думаю, вони підуть до кінця. Щоб вирішити проблему програшу 1993 року. Вони довго готувалися, у них хороше озброєння. У них хороші ізраїльські комплекси, вони купили у Білорусі систему залпового вогню “Полонез” з дальністю пуску 200 км. Ті ж безпілотники, які в Лівії громлять російські ППО, вони використовують сьогодні.

У Карабасі сьогодні чомусь немає “Панциря-С” – російського військового ППО. Там стоїть “Оса” – це 70-ті роки, СРСР.

– Тільки цим все обмежиться чи на арені з’являться нові гравці? Зайдуть на територію Вірменії? Чи може розширитися зона конфлікту?

– Сподіваюсь, що ні. Але ймовірність висока. Я сподіваюся, що Росія просто зараз не готова, у неї вистачить здорового глузду не йти на пряме зіткнення з Туреччиною. Турецька армія на порядок сильніша за російську.

Першу чеченську Росія програла незаконним формуванням. У Другій чеченській вони взяли в’єтнамську тактику випаленої землі. Вони вогнем авіації і артилерії випалювали все. Згадайте Алеппо: шість місяців бомбардувань, і вони зайшли в порожнє місто. Звідти пішли мирні жителі і ополченці. Зараз там стоїть рота військової поліції, яку постійно громлять проіранськи бойовики.

Я сподіваюся, що вистачить мізків не вводити в бій російські частини. Туреччина стоїть у Нахічевані в хвилинній готовності. Якщо Росія втрутиться в Карабах, Туреччина піде на Єреван.

– А діяти не відкрито вона може?

Звісно. Росія так і діє. Так само, як і у нас. Їх там немає.

Як великий десантний корабель “Орськ”, який зламався в Босфорі, називали “Сирійський експрес”, те ж буде й тут. Тільки авіацією і дорожче.

– Україні потрібно відмовчатися або озвучити позицію?

МЗС висловився з цього приводу. На момент розпаду СРСР, підписалися під кордонами 1991 р. До речі, тоді Вірменія швидко домовилася з центральним керівництвом СРСР, отримала в цілості й схоронності техніку і озброєння гарнізону Степанакерта та інших міст. За рахунок цього захопили Нагірний Карабах за два роки

З точки зору створення СНД, Азербайджан веде визвольну війну. Як вони кажуть, зі звільнення окупованих територій. У нас повна паралель. Там не можна вирішити дипломатичним шляхом: немає точок дотику і кожен бачить ситуацію по-своєму. Те ж, що і у нас з Росією, як ми бачимо Мінські угоди.

Джерело: Наш.live

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Нагору