Третій “майдан” Киргизстану: хто проти кого вийшов на протести?

4 жовтня в Киргизстані пройшли вибори до парламенту. Вже 5 жовтня розгнівані виборці і представники партій, що програли, вийшли на вулиці з протестами. Дії були стрімкими: будівлю парламенту захопили, учасники акцій швидко призначили нового мера Бішкека, звільнили колишнього президента Алмазбека Атамбаєва, засудженого до 11 років за звинуваченням у корупції, і домоглися своєї мети. Вибори визнані недійсними і повинні пройти нові. Чому вони важливі для Киргизстану і яких поглядів дотримуються опоненти влади?

Зміст

  • 1Чому вибори в парламент такі важливі?
  • 2Що не влаштувало виборців?
  • 3Хто проти влади?

Чому вибори в парламент такі важливі?

Киргизстан – єдина з середньоазіатських республік з парламентсько-президентською формою правління, хоча конституцією республіки це й не закріплено.

Жогорку Кенеш Киргизької Республіки погоджує подані президентом кандидатури і схвалює відставку:

  • суддів Верховного суду;
  • генпрокурора;
  • уряду. До речі, в конституції не передбачена президентська квота на міністерство закордонних справ і Міноборони;
  • голови центрального банку;
  • третини складу центральної виборчої комісії;
  • третини членів рахункової палати від більшості і третини від опозиції та її голови зі складу схвалених парламентом членів.

Конституцією передбачені широкі парламентські повноваження, особливо в порівнянні з деякими іншими колишніми союзними республіками. Саме Жогорку Кенеш, а не президент, вводить надзвичайний стан, вирішує питання миру і війни і наділений правом скасовувати президентські укази з цього приводу. За парламентом й право вирішувати питання про використання армії за межами республіки.

Коаліція депутатів парламенту призначає прем’єр-міністра. Уряд підзвітний парламенту, дві третини його складу може висловити недовіру уряду.

Тобто Жогорку Кенеш, на відміну від номінальної ролі парламентів у деяких інших колишніх союзних республіках, грає істотну роль.

Він однопалатний, обирається строком на п’ять років за пропорційною виборчою системою. Склад – 120 депутатів.

До червня 2020 р. прохідний бар’єр для партій становив 9%. Але до виборів парламент встиг знизити його до 7%, хоча були пропозиції опустити його до 5%.

Що не влаштувало виборців?

Вибори в Жогорку Кенеш пройшли 4 жовтня. Про участь в них заявили 16 партій. За законодавством, внесок партії для участі в перегонах – 5 млн сомів (близько 63 тис. дол.), і для нових партій ця умова стала одним з бар’єрів.

Ще одна причина невдоволення – широка можливість проголосувати за “формою №2”, тобто за місцем перебування, а не прописки. Форма законна, проте опозиційних політиків обурила велика кількість заявок на неї – майже півмільйона. Всього, за даними Центрвиборчкому Киргизстану станом на 5 жовтня, у виборах взяли участь 56% виборців або 2 млн осіб. Тобто по “формі №2” голосувала чверть тих, хто проголосував взагалі.

“Коли півмільйона нею користуються, навіть наївній людині зрозуміло, що це пов’язано з фальсифікаціями. Таку оцінку вже дали юристи, але ЦВК не прийняла це до уваги”, – сказав Таалатбек Масадиков, один з лідерів Соціалістичної партії Киргизстану.

Третя, але не менш важлива, причина протестів проти результатів виборів – проходження в Жогорку Кенеш провладної партії “Бірімдик” (“Єдність”), в списку якої значиться брат президента Асилбек Жеенбеков, і “Мекен Киргизстан” (“Моя батьківщина – Киргизстан”). Остання – партія нова, але в її складі старі політики (16 кандидатів – депутати парламенту) і в списку Іскандер Матраімов, брат колишнього заступника голови митниці Райимбека Матраімова, якого місцеві ЗМІ звинувачують в корупції. Також у “Мекен Киргизстан” як мінімум два депутата з кримінальним бекграундом: Туганбек Чолпонбай (нинішній депутат Каракольського міського кенеша), який проходив по розробці правоохоронців, як особа, що має відношення до ОЗУ, і Урматбек Самаєв (нинішніх нардеп), який був замішаний в перестрілці контрабандистів в січні 2019 р.

За попередніми даними про рівень підтримки на виборах, обидві партії провели б в парламент 91 депутата і сформували б більшість з двох третин мандатів. Тобто отримали б максимально широкі повноваження, аж до можливості змінювати конституцію (потрібно дві третини голосів).

Фінальна причина – фальсифікації в ході виборчого процесу. Це скупка голосів за провладну партію “Бірімдик”, централізована доставка виборців не за місцем прописки, примус до голосування з обов’язковим фотозвітом, “печиво” – тобто заготовлені бюлетені з уже проставленими відмітками за учасника виборів.

Також важливий контекст. Зараз невдоволення владою високе через пандемію коронавіруса. Хвиля захворюваності вдарила по країні відчутно і влітку летальність була однією з найвищих в світі. Також дорого коштував країні й карантин – він з’їв близько п’ятої частини бюджету.

У Киргизстані позбавлятися влади звикли без сентиментів. У 2005 р. посади президента позбувся Аскар Акаєв в ході “Тюльпанової революції” (березень-квітень), яка сталася також через невдоволення результатами парламентських виборів. З квітня по грудень 2010 року пройшли масові протести, які знесли президента Курманбека Бакієва.

З огляду на це, зговірливість нинішнього голови держави Сооронбая Жеенбекова можна зрозуміти:

“Я запропонував Центральній виборчій комісії ретельно розслідувати порушення і за необхідності анулювати результати виборів”.

Через кілька годин після цієї заяви у ЦВК повідомили про саморозпуск і визнання виборів недійсними.

Хто проти влади?

Палітра геополітичних поглядів в Киргизстані від українців далека. Є упередження, що провладні партії там апріорі проросійські, отже, ті, хто висловився проти виборів – антиросійські. Однак, судячи з поглядів політиків, протест політпартій був спрямований проти влади, але не проти Росії або Євразійського економічного союзу, членом якого з 2015 року є Киргизстан.

Під заявою у ЦВК з вимогою скасувати результати виборів, підписалися 11 партій, які брали участь у виборах:

  • “Ата-Мекен”;
  • “Бір Бол”;
  • “Республіка”;
  • “Бутун Киргизстан”;
  • “Замандаш”;
  • “Реформа”;
  • “Ийман Нуру”;
  • “Чоң Казати”;
  • “Мекен интимаги”;
  • “Соціал-демократи”;
  • “Ордо”.

З них високий рівень підтримки за даними попереднього підрахунку голосів ЦВК і до скасування виборів у “Республіки” – більше 5%, “Ата-Мекен” – близько 4%, у “Бутун Киргизстан” – більше 7%, “Замандаш” – близько 3 %, “Ийман Нуру” – більше 3%.

“Ми націлені на розвиток подальшої інтеграції в рамках ЄАЕС і отримання максимальних вигод для країни від цього союзу”, – це вереснева заява Женіша Молдокматова, лідера і голови партії “Замандаш”.

Лідер “Республіки” Омурбек Бабанов називав ЄАЕС благом, яким потрібно вміти користуватися. В цінність Євразійського економічного союзу вірить і лідер “Ата-Мекен” Омурбек Текебаєв: “Регіональні об’єднання типу ЄАЕС або Євросоюзу залишатимуться затребуваними”.

Ще під час президентства Алмазбека Атамбаєва, лідер партії “Бутун Киргизстан” Адахан Мадумаров критикував того за небажання йти на поступки Росії:

“Не дивлячись на те, що країна вступила в Євразійський економічний простір у 2015 році, її жителі досі не відчувають тієї стратегії переорієнтації на сусідів, яка б поліпшила відносини країн-партнерів. Уряд республіки веде дивну і непослідовну політику”.

Про російську мову (у неї статус офіційної в Киргизстані), як про фундамент загального медіапростору Киргизстану і Росії говорив лідер “Ийман Нуру”, заступник міністра культури Нуржігіт Кадирбеков.

Тому стратегія в результаті протестів і скасування виборів навряд чи зміниться.

“Для киргизької політики вже стало традиційним включати в передвиборні кампанії елементи геополітичної гри. Слоган “євразійство” потрібно розуміти як запрошення до кооптації, послання сигналу про лояльність і бажання заручитися кремлівською підтримкою. Така стратегія спостерігається давно. Багато політиків грішили заграванням з ідеями про приєднання Киргизстану до складу Росії в тій чи іншій формі. У 2010 році навіть була створена партія СРСР, яка рекламувала на своїх банерах портрети Володимира Путіна. Якою б не була логіка цих політиків, ефективність даної стратегії поки не доведена. Та ж партія СРСР набрала на тих парламентських виборах не більше 1%, – пояснила в інтерв’ю виданню CAAN Асель Доолоткельдієва, доктор політичних наук. – У зв’язку з чим іноді здається, що така орієнтація на Росію є більше рухом по інерції, “маст хевом”, тому що так завелося колись. Однак політики вважають стратегічно важливим їздити в Кремль перед виборами, не зважаючи на те, що Росії за великим рахунком байдуже з ким працювати. На відміну від сінофобіі, що роздувається, антиросійські настрої є тільки в середовищі міської інтелігенції і жодна партія поки не наважилася відкрито підіймати питання щодо партнерства КР-РФ”.

Джерело: Наш.live

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *