Монополія на труби. Що потрібно знати про облгази і тариф на розподіл?

Після урядового рішення про пороговий тариф на газ для населення 6,99 грн за куб, в НКРЕКП узгодили постанову і про граничний тариф на його розподіл. 1,79 грн за куб – поріг для газорозподільних компаній.

Станом на 1 січня тарифи компаній регулятор погодив в діапазоні від 0,31 до 2,55 грн, тому деякому доведеться їх знизити. Розбираємося в особливостях ринку розподілу природного газу, на якому не все гладко, і оцінюємо наслідки нового тарифу на розподіл.

Зміст

  • 1Постачання і розподіл газу: в чому різниця?
  • 2Кому належать газорозподільні мережі?
  • 3Хто контролює операторів ГРМ?
  • 4Тариф на розподіл: що в нього входить?
  • 5Що значить монополія облгазів?
  • 6Звідки новий тариф на розподіл?

Постачання і розподіл газу: в чому різниця?

Постачання газу – це його продаж як товару. Розподіл – його доставка від постачальника до кінцевого споживача через 347 тис. км розподільних газопроводів, їх управління та обслуговування. Оператори газорозподільних мереж регулюють тиск, усувають аварії, встановлюють і перевіряють лічильники.

З 2015 р, у зв’язку з імплементацією європейського енергетичного законодавства, почався поділ діяльності облгазів. Від них відбрунькувалися постачальники – це газзбути. Зараз ліцензія на постачання є у 400 компаній і 58 з них в роздробі. Операторів газорозподільних мереж за звичкою називають облгазами. Послуги з розподілу надають 43 ліцензованих компанії.

“Так званий розділ трейдерства і транзиту в Україні не відбувся, – констатує економіст Олексій Кущ. – І за облгазами, і за трейдерами часто стоять одні й ті ж люди, які через підставні структури володіють і облгазом, і трейдером. Довести це дуже складно. В результаті облгази часто виступають інструментом неринкового розподілу споживачів між трейдерами. Тобто не пускають до своїх мереж чужих трейдерів, а якщо ті наполягають, то створюють нестерпні умови для споживачів, змушуючи їх відмовлятися від трейдера з вигідною ціною і переходить до трейдера, пов’язаного з облгазом”.

Кому належать газорозподільні мережі?

Директор спеціальних програм НТЦ “Психея” Геннадій Рябцев вказує на проблему недостатньо врегульованого питання власності.

“У більшості випадків мережі передають в управління і використання операторам рішенням місцевої ради, -говорить експерт. – Наприклад, в Києві право на використання і управління розподільними мережами, що належать територіальній громаді міста, передано “Київгазу” рішенням Київради. Оператор систем розподілу не сплачує орендну плату, не перераховує якісь суми членам громади. Тому що оператор системи розподілу витрачає кошти на підтримку систем в безпечному стані. Він бере за цю роботу певну суму”.

“У нас є” Укртрансгаз “, якому належать магістральні газопроводи високого тиску. Потім йде зниження тиск до середнього і низького, яке здійснюється газорозподільними станціями, до дрібніших мереж, які фактично належать облгазам, – говорить А. Кущ. – Є внутрішньобудинкові мережі в багатоквартирних будинках, де точка відповідальності часто розмита. Теоретично, вона за облгазами, але вони часто спихають утримання цих мереж на ЖЕКи, ОСББ тощо. Якщо візьмемо села, то люди часто за свій рахунок прокладали мережі і безкоштовно їх передавали на баланс облгазам. Тепер облгази беруть гроші за обслуговування в тому числі і безоплатно переданих їм мереж. Ситуація в Україні не була б критичною, якби була прийнята правильна модель регулювання ринку. Наприклад, якби провели реальну інвентаризацію безоплатно переданих мереж, побудованих на кошти промислових і побутових споживачів, і фактор передачі враховувався б в тарифі на розподіл”.

Хто контролює операторів ГРМ?

Про те, що Дмитро Фірташ і його партнери контролюють близько 70% ринку розподілу газу не говорить тільки ледачий. Є облгази і в іншої власності. Але, проганяючи операторів-ліцензіатів через реєстри, прізвища власників в більшості випадків не виявимо. Наприклад, ми побачимо Ігоря Учителя, як одного із власників “Одесагаз”, або Світлану Будз, як однієї з власників “Тернопільгаз”, але не знайдемо посилань щодо Дмитра Фірташа, вивчаючи інформацію про “Волиньгаз”, “Вінницягазі” і двох десятків інших облгазів , яких з ним пов’язують. Контроль здійснюється через пакети акцій.

Банки зобов’язали відкривати кінцевих своїх бенефіціарів та жорстко карають за приховування цих даних. Але з газовим ринком все туманно і цьому є пояснення.

“Кінцевого бенефіціара зараз зобов’язані відкривати практично всі підприємства. Просто їх не змушують це робити, – каже А. Кущ. – Немає реальних штрафів. Бенефіціаром можуть зробити будь-якого бомжа. Питання в тому, що постійний детектив про це повинен знімати Антимонопольний комітет. Мають бути законодавчі акти, які забороняють це трейдерським і газорозподільним структурам. АМКУ повинен виявляти і штрафувати. У нас рентна корупційна сировинна модель економіки і принцип “з бідних по нитці – багатому сорочка Бріоні”. У бідній економіці можна отримувати великі гроші, якщо збирати дрібні платежі з мільйонів людей. Модель “гасової лампи” (в Китаї людям безкоштовно роздавали гасові лампи, а потім заробляли мега-доходи на продажі гасу). У нас один олігарх, який контролює ринок нафтопродуктів, другий контролює ринок електроенергії, третій – ринок газу. Вони всі не хочуть бути відкритими. Але одні більше інтегровані в західну фінансову систему і потребують залучення кредитів, випуску єврооблігацій, західного фінансування. Інші цього не потребують. У олігарха, який частково володіє ринком електроенергії, є потреба в інвестиціях, отже, потрібно вдавати цивілізацію, прозорість. Ринок палива, нафтопродуктів і газу залучення зовнішнього фінансування не потребує. Все вже побудовано, і ти заробляєш на голому ресурсі”.

Тариф на розподіл: що в нього входить?

З початку 2020 року українці отримують дві газові платіжки: за газ як товар, тобто за спожиті кубометри, і за розподіл газу. У кінцевій цифрі в платіжці за розподіл тариф місцевого оператора ГРС множиться на середньомісячний обсяг споживання (річний обсяг споживання в куб. м, поділений на 12). Для розрахунків беруть газовий рік, період з 1 жовтня по 30 вересня.

У самому тарифі оператора ГРС втрати газу при доставці, оплата праці, інвестиції, операційні витрати.

“Тарифи операторів газорозподільних систем на 2021 рік розраховувались відповідно до найбільших складових витрат у структурі тарифу. Традиційно фонд оплати праці займає найбільшу частку – 44%. Витрати на купівлю газу на нормативні та виробничо технологічні витрати природного газу – 33%. Всі інші моменти займають кожен менше 5%: повірка і ремонт лічильників, заміна лічильників, компенсація збитків попередніх періодів протягом яких тарифи операторів не переглядалися операційні витрати, амортизаційні відрахування та інше”, – пояснює член наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук.

“Структура тарифу визначається вартістю робіт, які проводить оператор, вартістю газу, який він купує на ринку, щоб підтримувати в мережах нормативний тиск, – каже Геннадій Рябцев. – Щоб газ проходив від вузла приймання на магістральному газопроводі до споживача. Плюс операційні витрати і маржа оператора. Структура повинна бути прозорою і відкритою кожному споживачеві. На сайті кожного оператора системи розподілу вона є”.

Що значить монополія облгазів?

Поняття “ринок газу” передбачає і конкуренцію на ньому. Але якщо постачання – потенційно конкурентний ринок, то розподіл – природна монополія. Є вже прокладені труби, на яких “сидять” оператори, і нові не протягнеш. Тому і оператора ГРМ не зміниш так, як постачальника газу.

Сама по собі монополія не порушення, таким є зловживання монопольним становищем. Тому питання полягає в регулюванні державою діяльності природних монополістів.

“За цим стежить АМКУ, – каже Рябцев. – Маржа операторів в тарифі не велика, але хтось може дозволити собі зайве, і в наслідок цього були розслідування АМКУ у 2019-2020 рр., коли операторів оштрафували за зловживання. Вони різні, але основні полягали саме в необґрунтованості включення в структуру тарифів тих чи інших сум”.

Олексій Кущ вважає, що, незважаючи на монополію, конкурентним ринок може бути:

“За умови, що самі мережі будуть націоналізовані, а потім передані в управління. В цьому випадку конкуренція буде між компаніями-управителями. Кожен буде пропонувати умови, а держава зможе розривати договір з компанією, яка, наприклад, не буде вкладати кошти в модернізацію при високих тарифах. Якщо мережі в приватній власності, конкуренція апріорі неможлива. Це жорсткий природний монополізм, коли все залежить від АМКУ і НКРЕКП. Але обидва належним чином не працюють”.

Звідки новий тариф на розподіл?

Тарифи облгази виставляють не самі. Вони дають свої обґрунтування державному регулятору – НКРЕКП. Комісія вивчає і погоджує адекватний розмір.

“Сума перевіряється на відповідність методиці розрахунку, розробленій тією ж НКРЕКП. Це не оператор призначає якусь ціну. Є методика, перелік витрат, які можна включати в тариф і обмеження щодо маржі, – говорить Рябцев. – Чому суми різні у різних операторів? Загальна сума визначається кількістю клієнтів в мережі (чим їх більше, тим менше сума), протяжністю мереж (чим довші мережі, тим вищий тариф), об’ємом газу для забезпечення необхідного тиску (чим більше газу потрібно, тим вищий тариф), ціною технологічного газу і тим, наскільки самі мережі в доброму стані. Є старі, які виходять з ладу, і на їх підтримку потрібно більше грошей”.

На 2021 р. НКРЕКП погодила підвищення тарифів на розподіл. При обґрунтуванні облгази приводили вже перераховані вище причини, але також подорожчання газу, який необхідний для їх діяльності. Сума у 2,55 грн за куб тоді регулятора не збентежила. Тепер, при тих же вступних і ринкових цінах на газ (граничний тариф 6,99 грн за куб встановлений тільки для населення), поріг у 1,79 грн за куб в НКРЕКП теж вважають адекватним.

“Проблема полягає у тому, що в облгазів немає газу для виробничо-технологічних витрат, – пояснює Ю. Корольчук. – Простіше кажучи – у системі немає газу, який використовується для забезпечення прокачки газу і гарантування стабільного постачання газу споживачам. Ситуація дуже проста і сумна: затвердження нових тарифів для облгазів у грудні 2020 року передбачало збільшення вартості закупівлі газу для таких потреб з 4052 грн. до 5850 грн. за 1000 куб. м (без ПДВ). Але вже тоді було зрозуміло, що це абсолютно непов’язана із реальністю ціна газу. Врахована ціна газу для закупівлі газу для виробничо-технологічних витрат (ВТВ) не відповідає ринковому рівню цін і облгази банально не можуть купити цей газ. Окремі оператори газових мереж намагалася закупити природний газ для покриття ВТВ у січні 2021 року через механізм проведення електронних торгів на ТБ “Українська енергетична біржа”, але ніхто так і купив газ на січень 2021 року за ціною передбаченою у затверджених НКРЕКП тарифах. За даними інформаційної платформи оператора ГТС, базова ціна газу компанії “Оператор ГТС України” на початок січня становила майже 7900 грн за 1000 куб м, що перевищує закладену ціну газу для покриття ВТВ більш ніж на 2000 грн”.

“1,79 грн за куб – політичне рішення, яке не має відношення до економічних розрахунків, – резюмує Рябцев. – Якщо раніше НКРЕКП намагалася стати незалежним регулятором, то тепер залежить від Кабміну. Наслідки – накопичення боргів у операторів систем розподілу, які вони не в змозі погасити. Мережі не є особливо прибутковим бізнесом. Особливо прибутковий – той, який має”Нафтогаз”, займаючись організацією транзиту російського газу, за що отримали 2 млрд дол.”

Джерело: Наш.live

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *