Ужгородка

Новини Закарпаття

Газ в півтора рази дорожче і ГТС як пам’ятник. Чому українці заплатять за запуск “Північного потоку-2”?

Президент Росії Володимир Путін 4 червня заявив про те, що завершено укладання першої нитки газопроводу “Північний потік-2”. 6 червня російський віце-прем’єр Олександр Новак уточнив, що до кінця року проект буде завершений і може бути введений в експлуатацію.

“Північний потік-2” і “Північний потік” дозволяють забезпечити постачання близько 100 млрд кубометрів російського газу в Європу. Ще близько 40 млрд кубів забезпечать на півдні “Блакитний потік” і “Турецький потік” з його відгалуженням – “Балканським потоком”, плюс близько 35 млрд – газопровід “Ямал-Європа”. Всі ці газопроводи “доїдають” потенціал української ГТС щодо постачань в Європу російського блакитного палива, сумарний обсяг яких становить близько 200 млрд кубометрів.

Головний ворог нашої держави, з яким влада веде боротьбу, – це “Північний потік-2”, тоді як про інші обхідні газопроводи практично не згадують. Але тепер до завершення підходить і цей проект. До кінця 2024 р. ще діє контракт із “Газпромом” про прокачку через неї 40 млрд кубометрів (до 65 млрд кубів їм було передбачено в перший рік контракту – 2020). Але через три роки транзитні потужності української ГТС можуть дійти до обсягів, які не зможуть покрити витрати на обслуговування системи.

Nash.Live запитав у експертів, скільки Україна втрачає із запуском “Північного потоку-2” та інших обхідних газопроводів, хто за це заплатить і що після реалізації проектів і закінчення транзитного контракту з “Газпромом” буде з українською ГТС?

Геннадій Рябцев, директор спеціальних програм НТЦ “Психея”:

– Якщо підсумувати все те, що стосується не стільки ПП-2, скільки всіх обхідних маршрутів, то основні проблеми несуть ті потоки, які є альтернативою газопроводу “Союз” – це південні обхідні та заміщуючи потоки, які зменшують обсяги російського транзитного газу. Це зумовить необхідність оптимізації потужностей української ГТС та її переорієнтації на внутрішні потреби українських споживачів. Якщо мова йде про підземні сховища, то на потреби трейдерів, в тому числі європейських.

З переорієнтацією сховищ на використання європейськими компаніями все більш-менш зрозуміло: в нинішньому сезоні значну частку газу в них зарезервували європейські трейдери для європейських потреб.

Але з оптимізацією української ГТС поки залишаються питання. “Оператором ГТС” розроблені кілька сценаріїв подальшого її використання. Але ці сценарії поки залишаються надбанням самого Оператора. Про них конкретно ніхто нічого не говорить, і вони не оформлені у вигляді плану дій, затвердженого, наприклад, урядом. Оскільки невідомо, що збирається зробити “Оператор ГТС” після завершення контракту між “Газпромом” і “Нафтогазом”, не можна з певністю сказати, які витрати або втрати будуть супроводжувати його завершення.

У найближчі три роки Україна не втратить нічого, тому що втрати вже відбулися після підписання п’ятирічного контракту, який обмежив обсяги транзиту. Контракт був підписаний на умовах “бери або плати”, тобто РФ все одно буде відправляти газ транзитом через Україну в найближчі три роки або буде платити за транзит неіснуючого газу, якщо обсяги зменшаться.

Після завершення контракту і з огляду на наші відносини, які навряд чи покращаться, слід бути готовим, що якщо контракт і буде підписаний, то обсяги будуть зменшені десь до 25 млрд кубометрів в кращому випадку. І їх недостатньо для окупності роботи ГТС. Але поки ніякі дії не робляться.

Всі зосередилися на ПП-2, перша нитка якого прокладена, як повідомив оператор Nord Stream-2. Ця концентрація ресурсів на мою думку є дуже дивною. На мій погляд, вона є контрпродуктивною і не вирішує проблеми газового ринку. Не тільки стратегічні, але й середньострокові. Голоси моїх колег, мій, тих, хто говорить, що концентрація зусиль тільки лише на протистоянні ПП-2 та ігноруванні інших проблем не почуті, не підтримуються і не зустрічають розуміння. Зарплати, візити, круглі столи, гранти, гроші, які постійно крутяться, натовп народу від “Нафтогазу”, що сидить в США і вдає, що займається лобіюванням проектів. Це смішно. Я знаю людей, які просто відпочивають у Вашингтоні, начебто відстоюючи наші інтереси, раз на місяць зустрічаючись в ресторані з лобістом. Виходить, що гроші з бюджету “Нафтогазу”, начебто державної компанії, йдуть на прокорм цих нероб.

Ясно уже, що ніякого ефекту від цих дій не буде. Зрозуміло, що не ПП-2 загроза безпеці України. Уже ясно, що ми зіпсували відносини з усіма нашими потенційними партнерами, реалізуючи цю непродуману політику. Потрібно було говорити не про міфічну загрозу енергетичній безпеці Європи. На ділі це не що інше, як диверсифікація джерел постачань і зменшення ризику транспортування газу через країни з військовими конфліктами. Зрозуміти позицію європейських споживачів і виборців ніхто не хоче. Мантра про те, що ПП-2 є енергетичною загрозою Європі повторюється вже скільки років, хоча це не так. Друга теза звучить так: ті потоки, які йшли через Україну будуть перенаправлені та пущені через ПП-2. Де ж тут збільшення залежності Європи від російського газу?

Все виглядає більш ніж дивно. У випадку з ПП-2 в першу чергу потрібно було вести мову про компенсації. Обумовити якісь гарантії, раз реалізація вигідного іншим економічного проекту забирає у нас обсяги транзитного газу. Можна було все представити інакше: якщо ви будете отримувати 800 млн євро, то хоч нам якусь частину дайте.

Валентин Землянський, директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАНУ:

– Відсутність стратегії веде до збитків і втрат, які Україна зазнає на даний момент. Якби не бігали з політичними гаслами, які не мають відношення до реального розвитку української ГТС, не боролися з “Північним потоком-2”, а боролися за ГТС, ми б мали іншу картину. І нас би не лякали перспективи.

Втрати зрозумілі, їх можна подивитися на сайті “Оператора ГТС”. 35 млрд грн у нього валовий дохід за минулий рік, з яких близько 25 млрд припадає на транзит. Тому що 10 млрд – це доходи від роботи на внутрішньому ринку. Тобто доходи від транзиту близько 1 млрд дол. вже зараз. Десь така цифра збережеться до кінця 2024 р., до кінця контракту. Як далі розвиватимуться події – буде залежати виключно від України. Як вона буде поводитись в переговорах з європейськими контрагентами і “Газпромом”.

Ми такі всі з себе незалежні і хочемо, щоб нас включили в схему транзиту російського газу, але при цьому ми боремося з Росією – це викликає когнітивний дисонанс. Тому давайте спочатку визначимося з політичними дефініціями у взаєминах з РФ. Після цього будемо переходити до питань подальшого розвитку української ГТС. Без врегулювання відносин з Москвою рухатися далі буде досить складно.

Транзит не буде згорнуто – про це говорять всі і вся в Європі та Росії. Європа потребуватиме додаткових обсягів газу і всі розповіді про перехід у водневу енергетику – на користь бідних, як мінімум в найближчі 15-20 років. Тому це, плюс сховища, плюс потреби в заміні вугільної генерації в східноєвропейських країнах на газову. Тобто потреба в газі є. А ось чи є потреба у України включитися в систему транзиту – це питання до нашого керівництва та стратегії подальшого розвитку. Поки це все політичні ігри, які до енергетики відношення не мають.

Якщо ми розглядаємо ситуацію з точки зору енергетики: так, Україна має перспективи, так, може транзитувати не менше 40 млрд кубометрів в п’ятирічній перспективі. Але чи готове політичне керівництво країни? Це і є ключове питання.

У разі скорочення транзиту – це зростання витрат на транспортування. Це питання технічного переоснащення і переконфігурації систем, і хто за це заплатить. Так чи інакше, це буде відбиватися на тарифах. Тариф на транспортування магістральними газопроводами буде вище, значить і тариф на розподіл виросте. Найважливіше – це нова схема постачань газу українським споживачам за підсумком усього.

Ми розуміємо, що українська газорозподільна система, газопроводи середнього і низького тиску, які постачають газ споживачам, зав’язана на магістральні газопроводи високого тиску. Питання в тому, як вона функціонуватиме і чи є у керівництва “Оператора ГТС” розуміння, як українська ГТС повинна функціонувати в умовах зниженого транзиту і в умовах його відсутності. Хоча б на папері. Я це питання задаю протягом останніх п’яти років. Анічичирк. Але потім щоб не було розмов, що не попереджували. Запитання ставили, але відповіді в публічній площині немає. Розповідав Сергій Макогон, що у них там виділені інвестиції, будуть займатися оптимізацією. Але наскільки я розумію, конкретних рішень немає.

Олексій Кущ, економіст:

– Проектна потужність української ГТС близько 150 млрд кубометрів газу. Вона повинна була задовольняти потреби Європи в газі, тому що ємність “Газпрому” на ринку Європи десь 200 млрд кубів або 40%. Є проблема сезонних, пікових навантажень, і для цього були створені наші підземні газові сховища проектною потужністю 30-35 млрд кубів. Здавалося б, унікальна система і залежність Росії від неї в частині експорту. Україна була унікальним транзитером, країною-хабом.

Для наших політичних “еліт” труба перетворилася на якийсь фалічний символ влади. Вона вигодувала не одну фінансово-промислову і корупційно-політичну групу.

Росія вже давно почала проводити обхідні газопроводи. Першою ластівкою був “Ямал-Європа”, який пройшов територією Білорусі та Польщі. У 1999 році, коли Леонід Кучма говорив, що він послаблює Україну і підсилює Росію, риторика поляків була приблизно такою ж, як зараз у німців: нам це вигідно. Потім пішли обхідні південні і північні маршрути по дну Чорного і Балтійського морів відповідно. Чорне море – це “Турецький потік” і “Блакитний потік”, Балтійське – “Північний потік” і “Північний потік-2”. Зверніть увагу, що замісна потужність цих газопроводів складає більше 170 млрд кубометрів.

Залишалася проблема газових сховищ. Щоб не використовувати українські, Росія зараз розвиває проект з транспортування в Європу скрапленого природного газу. Зокрема, “Ямал СПГ”. Плюс глобальне потепління, тому північний морський шлях стає більш доступним, і Росія створює свій танкерний флот. Пікові навантаження в Європі будуть покриватися частково за допомогою сховищ, які будуть будуватися в Німеччині і є в Нідерландах, а частково за допомогою постачань СПГ.

За останні 20 років, а старт був покладений з початком будівництва у 1999 р. “Ямал-Європа”, Росія повністю диверсифікувала свої транзитні ризики. Це говорить про те, що у росіян була стратегія, а у нас тільки тактика грабежу своїх транзитних можливостей.

Тут важливі і останні події зі Стокгольмським арбітражем (виграш у Росії 3 млрд дол. у 2018 р., – авт.) і бонусами (керівництву і членам правління “Нафтогазу” в розмірі 21 млн дол., – авт.). Перед Україною постав вибір. Можна було в досудовому порядку врегулювати спір з Росією, зберегти обсяги транзиту хоча б на рівні 60-90 млрд кубів на рік, тобто отримувати 3 млрд дол. на рік за транзит. Замість цього арбітраж, виграний суд, разова виплата 3 млрд дол., яка вже витрачена (“Нафтогаз” перерахував гроші в бюджет, і вони пішли на покриття його дефіциту). Що краще: 3 млрд дол. щороку або один раз? Зрозуміло, що краще щороку, але якби не виграли 3 млрд в суді, не було б бонусів. Бачимо унікальний приклад примата особистого над суспільним.

Що стосується наслідків, то до 2024 р. Росія буде зберігати 40 млрд кубометрів транзиту. Поки що вони потрібні і Росії. ПП-2 ще не запущений, і він не одразу вийде на проектну потужність. У 2021-2022 рр. на 40 млрд ГТС будуть завантажувати. Потім обсяги будуть падати. Хоча Росія буде платити за транзит 40 млрд, але з 2024 р. транзит впаде до 20-30 млрд кубометрів. Росія основні контракти буде закривати за рахунок обхідних газопроводів, пікові навантаження буде покривати через СПГ і газові сховища в Європі. Українська ГТС перетвориться в пам’ятник політичному божевілля.

Що буде з ГТС? З оцінкою втрат на рівні 5 млрд дол., які озвучив гендиректор “Оператора ГТС” Сергій Макогон, я повністю згоден. Це не тільки прямі втрати – 3 млрд дол. транзиту, але ми ще будемо змушені дотувати “Укртрансгаз” для утримання ГТС. Вона не буде самооплачуватися. Плюс витрати на консервацію деяких частин. І ці 3 млрд дол. – це ключовий фінансовий потік, який балансував ключові фінансові потоки “Нафтогазу”. За рахунок цих грошей забезпечувалася картинка успішності реформ, які проводила “молода команда реформаторів”. “Нафтогаз” виявиться з неплатежами від облгазів і ТКЕ та з відсутністю обігових ліквідних коштів.

Росія зараз вже відключає стикові вузли. Повністю поки не буде – до 2024 року, коли ми будемо отримувати близько 1,5 млрд дол. за транзит. Це рівно стільки, скільки потрібно для системи. Після 2024 року і цих грошей вже не буде. Будемо отримувати прокачування, в кращому випадку, 25-30 млрд кубометрів вартістю до 1-1,5 млрд дол., що нижче витрат на утримання. Будемо працювати собі в збиток. З 2024 р. Україні самій буде невигідно прокачувати мізерні обсяги газу.

Якщо технологічні системи нашої ГТС розгорнути, вона почне працювати в реверсному режимі, це теж вимагатиме величезних капіталовкладень і система буде більш витратною. Ми бачимо реалізацію самосправджучихся сподівань. Ми довго говорили, що не купуємо російський газ, хоча фізично споживали саме той, який заходив зі східного кордону, просто по паперах він оформлявся як європейський. Це одна з найбільших схем останніх років. Після 2024 року ми дійсно будемо купувати газ на європейських хабах, транспортувати його до західного кордону з Україною, а звідти до східних регіонів.

На західних хабах газ буде значно дорожче, плюс реальна вартість транспортування і ціна газу буде в 1,5 рази вище, ніж зараз. Відповідно, зростуть і тарифи.

Джерело: Наш.live

uzhik

uzhik

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Нагору