З понад 50 захоплених Росією військових кораблів та суден Україні згодом усе ж таки вдалося повернути 35. Розкомплектованих, умисно пошкоджених та розграбованих
Про те, як повертали середній десантний корабель «Юрій Олефіренко», розповідає безпосередній учасник тих подій капітан 3 рангу Юрій Вицький
За свою офіцерську кар’єру, яку розпочав після закінчення Севастопольського військово-морського інституту ім. П. С. Нахімова, Юрій проходив службу лише на десантних кораблях, тож коли формувалася команда для повернення «десантника», його кандидатура була однією з перших.
У квітні 2014 року найскладніше було вести розмову з тими, хто ще кілька тижнів тому погрожував тобі і твоїй родині, захоплював твій корабель. Утім, домовленості були досягнуті і кораблі почали приходити до Одеси.
— Росіяни виходили на контакт неохоче, постійно змінювали умови передачі, інколи доходило до абсурду, — пригадує капітан 3 рангу Юрій Вицький. — Наприклад, вимагали залишити на кораблі для переходу морем лише сім осіб. Ми ж відповіли, що це нереально. І на кожен наш аргумент чули одну й ту ж відповідь: «Нічого не можемо вдіяти, маємо вказівку вищого командування». Втім нам вдалося збільшити тимчасовий екіпаж до 17 осіб.
За словами офіцера, узгоджений сторонами алгоритм передачі був доволі простий. Спочатку передавався список команди, яка їхала автобусом до Новоозерного, де у супроводі представників ЧФ РФ українські військові моряки проводили огляд корабля щодо готовності до переходу, справності головних двигунів та інших важливих систем. Після чого кораблі своїм ходом або за допомогою буксира залишали військово-морську базу.
— Коли ми їхали на півострів, звичайно, очікували від росіян якоїсь капості, адже вони неодноразово демонстрували свою справжню сутність під час анексії Криму, — продовжує Юрій Вицький. — Однак, зійшовши на борт середнього десантного корабля, були просто шоковані. Військові моряки країни, яка позиціонує себе великою державою, де з таким пафосом розповідають про «офіцерську честь та вікові флотські традиції», насправді виявилися звичайними злодюжками. Ми чекали, що будуть виведені з ладу головні двигуни або буде пошкодженою рульова, але щоб таке… Якось дріб’язково для моряків «могутнього» ЧФ.
Річ у тім, що після огляду корабля наші військові моряки виявили, що на «десантнику» відсутні запасні частини, а також переносні водовідливні засоби (мотонасоси, заглибні електронасоси, водоструменні ежектори), запасні компресори тощо. Ці засоби призначені для боротьби із потраплянням забортної води й у кризовій ситуації можуть відігравати значущу роль у боротьбі за живучість корабля. Втім росіяни не посоромилися поцупити, як кажуть, усе, що «погано лежало». Мабуть, тиловики російського Чорноморського флоту так «добре» забезпечують своїх моряків, що ті вимушені красти ЗІП на захоплених українських кораблях. І СДК «Юрій Олефіренко» був далеко не єдиним кораблем ВМС ЗС України, який став об’єктом такого дрібного злодійства. У такому стані передавалася майже кожна бойова одиниця українського флоту, зокрема й санітарний катер «Сокаль». Коли його виводили для передачі, російський буксир навмисно побив його борти. А на морському водолазному судні «Нетішин» було пошкоджено спеціальне обладнання…
Після переходу до Одеси капітана 3 рангу Юрія Вицького призначили командиром середнього десантного корабля. Йому знадобилося лише десять діб, щоб сформувати екіпаж, підготувати і здійснити вихід у море для злагодження команди.
Олександр ЗАВТОНОВ
