Нове дослідження ставить під сумнів думку про те, що перші пращури людей з інструментами сприяли загибелі великих африканських ссавців впродовж останніх декількох мільйонів років.
Тайлер Фейт з Музею природної історії штату Юта нещодавно опублікував дослідження, де він дослідив вміст ізотопів вуглецю у кістках великих травоїдних тварин, що мешкали на території Африки кілька мільйонів років тому, але нині безслідно вимерли. Це дослідження дозволило йому зробити достатньо незвичний висновок щодо того, що причиною цього вимирання стала не людина, а природні фактори.
Травоїдні гіганти Африки
Зазвичай, коли говорять про зникнення мегафауни, то мають на увазі мамутів, печерних ведмедів та еласмотеріїв, які колись населяли тундростепи Євразії та Північної Америки. На цих територіях великі ссавці, вагою понад 1000 кілограмів, майже повністю вимерли. Однак Африка, де досі мешкають носороги, гіпопотами, слони та жирафи, виглядає місцем, яке майже не постраждало від вимирання.
Але якби ми подивилися на тваринний світ Африки приблизно 4,6 мільйона років тому, в часи, коли пращури людини почали пересуватися на двох кінцівках, ми б побачили значно більше різноманіття гігантських травоїдних. У ті часи, на додачу до вже згаданих видів на континенті, мешкали ще принаймні десять, зокрема три види жирафів, гігантські бегемоти, кілька видів слоноподібних, включно з одними з найбільших наземних ссавців в історії – дейнотеріями.
Причина – зміна клімату?
За аналогією з вимиранням мегафауни Євразії та Північної Америки, зникнення всіх цих тварин пов’язують з діяльністю пращурів людини, які саме вийшли до савани. Однак Фейт поставив такий погляд під сумнів. Дійсно, те, що вихід людини до савани та зникнення мегафауни збігаються у часі, може бути не причиною і наслідком, а лише подіями, які мають своєю причиною одне й те саме явище.
На відміну від зниклих мешканців тундростепів, усі згадані гігантські травоїдні були мешканцями не відкритих рівнин, а багатіших на поживні речовини лісів. І до їхнього зникнення могла призвести зовсім не поява людини, а лише зміни клімату.
Для підтвердження цього припущення Фейт проаналізував вміст вуглецю в зразках зубів вимерлих тварин. Він дослідив зуби дейнотеріїв та прадавніх жирафів, що жили в Африці у проміжку від 7 до 1,6 мільйона років тому. Як виявилося, в цей період спостерігається зміна вмісту різних ізотопів вуглецю. Це могло свідчити про те, що коли ці гіганти почали вимирати, їхня дієта почала змінюватися з листяної на трав’яну. І остання, вочевидь, підходила їм значно гірше, через що вони й вимерли.
Цей новий факт дозволяє переглянути наші уявлення про вимирання всієї мегафауни в Африці. Наприклад, вимирання місцевих шаблезубих кішок та гігантських гієн також деякий час пов’язували з діяльністю пращурів людини. При цьому дослідники абсолютно не замислювалися над тим, наскільки значною могла бути конкуренція цих вищих хижаків з не найкращими ще мисливцями – австралопітеками.
Місце людини в еволюції
Більш тверезий погляд на питання дозволяє припустити, що вимирання саме цих видів (а не скажімо, африканського лева) могло бути пов’язане з вимиранням рослиноїдних гігантів. На думку вчених, африканські шаблезубі кішки могли спеціалізуватися на молоді жирафів та дейнотеріїв, а коли ті вимерли через відсутність лісів, просто не змогли пристосуватися до нової здобичі.
Нові факти змушують нас поглянути на місце людини під іншим кутом. Тривалий час ми вважали себе володарями природи й думали, що усі шляхи еволюції ведуть до нас. Впродовж останніх десятиліть ми звикли звинувачувати себе у зникненні кожного виду тварин, що вимерли протягом останніх кількох мільйонів років.
Тепер же може виявитися, що зміна позиції “володаря природи” на головний чинник вимирання абсолютно нічого не змінила. Ми, як і раніше бачимо себе в центрі глобальних природних процесів. Але цілком може виявитися, що більшу частину своєї історії рід Homo ніяк не виділявся у плані впливу на інші види, якщо порівнювати його з тими чинниками, що впливали на еволюцію видів завжди.
